2

Український сільгоспвиробник у координатах розвинутих країн

Артем Вдовиченко,
кандидат економічних наук,
експерт з питань оподаткування ГО «Інститут податкових реформ»

 

Європейська оцінка сільськогосподарської політики

Із 1 січня 2017 року сільгоспвиробників імовірно позбавлять права на спеціальний режим оподаткування ПДВ. Протягом шести років це був чи не єдиний механізм державної підтримки аграрної галузі, проте останніх два роки такий підхід викликає багато нарікань з боку уряду та міжнародних донорів, зокрема МВФ. У ситуації, коли аграріям загрожує позбавлення будь-яких преференцій, важливо звернутися до зарубіжного досвіду, аби проаналізувати, як підтримується сільськогосподарська галузь у розвинутих країнах, а водночас і зробити певні висновки щодо структури та місця України в цьому процесі.

Зауважу, що шлях формування сучасної спільної аграрної політики для розвинутих країн, зокрема європейських, розпочався ще у 50-ті роки минулого століття. На той час у Західній Європі сільське господарство переживало важкі часи, адже не могло достатньо забезпечити внутрішній ринок необхідною кількістю продовольчих товарів. Сьогодні це досить збалансована система, яка, крім продуктової безпеки, ставить перед собою й інші пріоритетні завдання, зокрема пов’язані із поліпшенням навколишнього середовища.

Звичайно, для вирішення наявних проблем кожна країна намагалася шукати власні інструменти, які відповідали б їх національним особливостям і пріоритетам. Лише з часом, щоб дати об’єктивну оцінку урядовим програмам підтримання розвитку економіки, зокрема й аграрного сектору, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) розробила для цього спеціальну комплексну систему. На моє переконання, ця система може бути прийнятною і для нас. Тому дозволю собі зупинитися на її складових.

Організація економічного співробітництва та розвитку (штаб-квартира розміщена у Парижі) об’єднує 35 країн світу, більшість із яких має високий рівень доходу громадян і вважається розвинутими. Утворена на базі Європейської організації економічного співробітництва, що під керівництвом французького економіста Р. Марджоліна, діяла, починаючи з 1948 року, ставила собі за мету надання допомоги у здійсненні програми економічної реконструкції Європи після Другої світової війни (Плану Маршалла), а також сприяння у розвитку економік країн – членів ОЕСР та країн, що розвиваються, просування ринкових відносин, підтримку представницької демократії. Опрацьовуючи позитивний європейський досвід, ОЕСР надає конкретні рекомендації щодо шляхів вирішення спільних проблем, координації внутрішньої та міжнародної політики, завдяки чому уряди різних країн стають більш поінформованими та мають змогу ухвалювати більш ефективні рішення.

Отже, запропонована система ґрунтується на оцінці рівня підтримки сільського господарства (ТSE) за сукупністю трьох складових:

  • підтримка виробників (Producer Support Estimate, PSE);
  • підтримка сектору загального забезпечення функціонування агросектора (General Service Support Estimate, GSSE);
  • підтримка споживачів (Consumer Support Estimate, CSE).

Кожний із цих індикаторів охоплює цілий ряд показників, що дає змогу всебічно оцінити преференції, надані аграрній галузі конкретної країни.

Так, підтримка безпосередньо сільгоспвиробників (PSE) оцінюється по рівню цін на сільгосппродукцію, обсягу виплат, пов’язаних із проміжним споживанням (знижені ставки ПДВ та акцизи при будівництві, утриманні сільгоспугідь, одержанні технічних, бухгалтерських, комерційних, санітарних послуг і навіть тренінгів для аграріїв) та з критеріями сільгосппродукції (оподаткування площ оброблюваної землі та поголів’я худоби незалежно від фактично отриманих доходів) та інших складових. Зазначу, що усього виокремлено чотирнадцять показників, за якими оцінюється урядова підтримка сільськогосподарського товаровиробника.

Підтримка сектора загального забезпечення функціонування агросектора (GSSE) не спрямована на конкретних виробників або споживачів і не безпосередньо не впливає на виручку агросектора або витрати споживачів. Однак не можна ігнорувати той факт, що саме від цієї підтримки залежить виробництво та споживання сільгосппродукції в довгостроковій перспективі. Оцінюється така підтримка за допомогою тринадцяти показників. Наведу кілька з них: обсяг фінансування за рахунок бюджетних коштів новітних технологій у сфері сільського господарства; збір і поширення інформації щодо виробництва і продажу агропродукції; ветеринарне та фітосанітарне обслуговування, розвиток інфраструктури (іригаційні та дренажні системи, складське господарство тощо).

Підтримка споживачів (CSE) полягає у регулюванні цін на продукцію. Наприклад, мінімальні ціни на первинну сільгосппродукцію підтримуються на високому рівні за рахунок компенсування видатків переробним підприємствам.

Наведені індикатори комплексно характеризують рівень підтримки сільського господарства в країнах – членах ОЕСР, а також країнах, які є найбільшими виробниками сільгосппродукції. В грошовому вираженні вони не порівнюються, оскільки схильні до впливу інфляційних процесів, які не мають нічого спільного з політичними рішеннями щодо підтримки агросектора. Для об’єктивної оцінки державних преференцій у різних країнах  експерти ОЕСР використовують три основних показники:

  • відношення суми підтримки сільгоспвиробників до їх валової виручки;
  • коефіцієнт номінальної підтримки (Nominal Assistance Coefficient, NAC) – відношення валової виручки сільськогосподарських підприємств (в т. ч. допомоги) до виручки за аналогічні товари в міжнародних цінах;
  • коефіцієнт номінального захисту (Nominal Protection Coefficient, NPC) – відношення між середньою ціною, отриманою підприємством за товарну продукцію (охоплюючи бюджетну підтримку на виробництво одиниці продукції), та міжнародною ціною.

Слід зазначити, що, оцінюючи рівень державної підтримки сільгоспвиробників у розвинутих країнах, не можемо не взяти до уваги той факт,  що державні преференції отримують саме фермерські господарства. Зрозуміло, законодавство кожної країни встановлює свої «тлумачення» фермерського господарства, але, зазвичай, це порівняно невеликі товаровиробники.

На сьогоднішній день понад 77 % території ЄС класифікується як сільські (47% – землі сільськогосподарського призначення,  30 % – ліси). Повним робочим днем охоплено 13,7 млн. фермерів, які займаються інтенсивним, традиційним, органічним та іншими видами землеробства. Поширеними є сімейні ферми, які успадковуються від покоління до покоління. Середній розмір ферми – близько 12 га (для порівняння: у США 2 млн. фермерів, і середній розмір – 180 га).

The common agricultural policy (CAP) and agriculture in Europe : [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://ec.europa.eu/agriculture/faq/index_en.htm#3.

Пропоную також розглянути, як український сільгоспвиробник почувається у системі цінностей та пріоритетів розвинутих країн.

Державна підтримка по-українськи

Україна є одним зі значних гравців на ринку сільгосппродукції. Тому ОЕСР стосовно нашої країни для оцінювання урядової підтримки сільського господарства застосовує наведену вище загальну схему. Для аналізу динаміки сукупної підтримки агросектора експерти розглянули два періоди з інтервалом приблизно у 20 років. Результати аналізу наведено на рис. 1.

ris01

Рис. 1. Загальна підтримка аграрної галузі у відсотках до ВВП для періодів 1995 – 1997 рр., 2012 – 2014 рр.

 

Порівняно з розвинутими та іншими аграрними країнами Україна є єдиною, де загальна підтримка аграрної галузі  у 2012 – 2014 роках характеризується від’ємним значенням (у 90-х такий показник мала лише Бразилія).

Пропонуємо проаналізувати рівень державної підтримки українського сільгоспвиробника як складову загального показника. Передусім зауважу: специфіка державної підтримки сільського господарства в нашій країні відрізняється від світових стандартів тим, що вона спрямована на весь агросектор, а не на малий бізнес.

Усі показники, які характеризують підтримку виробника, експерти ОЕСР згрупували таким чином: виплати, пов’язані з проміжним споживанням; виплати, пов’язані з виробництвом продукції; виплати, не пов’язані з виробництвом; інші виплати. Наочно це представлено на рис. 2.

ris02

Рис. 2. Структура підтримки сільгоспвиробника  у відсотках до їх валової виручки,  2012 – 2014 рр.

Як бачимо, в Україні, на жаль, немає урядових програм підтримки сільгоспвиробника, не пов’язаних із виробництвом сільгосппродукції певних видів. Фактично це свідчить про недосконалу систему контролю за продовольчою безпекою, адже таким чином держава не використовує однин із найважливіших механізмів регулювання виробництва продуктів споживання.

Підтримка сільгоспвиробника через проміжне споживання (дія спеціального режиму оподаткування ПДВ) досить помітно впливала на отримання позитивних показників. До того ж, нині у суспільстві поширюється думка про те, що сільгоспвиробники безконтрольно користувалися такими податковими  преференціями. Однак, на рисунку 2 красномовно представлено, що ці преференції не дали змоги Україні, за оцінками ОЕСР, навіть вийти на середній рівень порівняно з іншими країнами.

Підтримка виробництва товарів має від’ємне значення. І це, незважаючи на наявність бюджетного фінансування виплат, пов’язаних із сільгоспвиробництвом (771 млн. грн. у 2014 році).

Виникає запитання: що ж так негативно вплинуло на цей показник? Виявляється, це дисбаланс внутрішніх і зовнішніх цін на сільгосппродукцію.

На мій погляд, у цьому контексті доцільно звернути увагу на динаміку та структуру показника балансу зовнішніх та внутрішніх цін щодо товарних груп у національній валюті (млн. грн.) за останні дев’ять років (від’ємне значення свідчить, що внутрішні ціни нижчі за зовнішні, а позитивне  –  що внутрішні вищі за зовнішні).

ris03

Як видно з таблиці, внутрішні ціни на молоко, зернові та технічні культури нижчі за зовнішні. Прикметним є той факт, що ціни на  цукор, яйця, пташине м’ясо, навпаки, — вищі. Ця тенденція збереглася і в 2015-му, і в поточному році. Звертаю увагу, що в аналізованому періоді ще діяв спеціальний режим оподаткування ПДВ, який давав змогу сільгоспвиробникам залишати у себе ПДВ, тож дисбаланс (розрив між внутрішніми та зовнішніми цінами) фактично був частково знівельованим. Отже, з відміною спецрежиму у 2017 році можна прогнозувати його збільшення.

ЗАПИТАННЯ ДО АВТОРА

—  Артеме, які висновки та прогнози Ви  можете зробити з наведених у статті даних?

—  Я далекий від думки, що ми обов’язково повинні прагнути «досягати» рівня показників розвинутих та аграрних  країн у питаннях підтримки сільгоспвиробника, оскільки Україна має свої відмінні кліматичні, ресурсні та інші особливості. Проте  ігнорувати світовий досвід недоцільно. Наприклад, хочу ще раз звернути увагу, що коли ми говоримо про рівень підтримки аграрного сектору в країнах ОЕСР, то зазвичай маємо на увазі лише дрібного виробника. В Україні ж преференції поширюються і на високорентабельні господарства із замкнутим циклом виробництва сільгосппродукції (або на кластери). Такий підхід призводить до перекручування реальної картини підтримки.

Чинна система створює умови, коли латифундисти (багато хто з них фактично є монополістами в окремих напрямах виробництва) отримують преференції, диктують ціни і  збільшують свій капітал, а дрібні сільгоспвиробники отримують лише можливість відтворювати своє виробництво (тобто придбати насіння, пальне, добрива). Вважаю, з відміною спеціального режиму оподаткування ПДВ такі господарства опиняться ще в гіршому становищі, ніж вони перебувають нині.

На мою думку, державна політика має бути спрямована на створення умов для легалізації та розвитку малих і середніх господарств. А це, зрозуміло, передбачає, що до різних категорій сільгоспвиробників необхідно застосовувати індивідуальні підходи, тобто не вдаватися до використання одного й того ж механізму – надання усім однакових податкових пільг.

Читати спецвипуск журналу «АгроPRO»

Введіть еmail і ми надсилатимемо Вам ексклюзив від «АгроPRO»

Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер: