24

ПЕРЕКЛАДЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА ЗЕМЛЕВЛАСНИКА ЗА ПОМИЛКУ ДЕРЖОРГАНУ Є НЕПРИПУСТИМИМ

Проблема так званого «накладення» меж земельних ділянок стала актуальною після запровадження реєстрації прав щодо земельних ділянок в Державному реєстрі прав. Мало коли її можна вирішити без звернення до суду. Проте і під час судового розгляду кожна справа є індивідуальною та вирішується виходячи із конкретних обставин. Пропонуємо до вашої уваги справу, в ході якої підприємство довело, що «накладка» стала результатом помилки, яку припустили державні органи і тим самим зберегло за собою права на земельну ділянку (постанова Вищого господарського суду від 06.04.2016 р. по справі № 909/883/15).

СУТЬ СПРАВИ

Підприємство (Позивач) звернулося до суду із позовом про визнання незаконним рішення сільської ради (Відповідача-1) від 05.07.2012 р. «Про затвердження технічної документації земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок для передачі їх в постійне користування» (далі – рішення) та визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державній службі автомобільних доріг України (далі – ДСАДУ, Відповідач – 2).

Між Позивачем та Відповідачем-1 08.06.2005 р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (не сільгосппризначення) площею 0,30 га, яка була відведена у відповідних межах та площі.

У 2014 році Позивач звернувся у відділ Держземагентства за отриманням витягу з Державного земельного кадастру (далі – ДЗК) на цю земельну ділянку. Однак йому було відмовлено у видачі витягу та повідомлено, що ця земельна ділянка накладається на іншу земельну ділянку, що належить на праві постійного користування ДСАДУ, площа перекриття становить 0,1453 га.

Позивач вважає, що Відповідачем-1 при постановленні спірного рішення не дотримано вимог земельного та цивільного законодавства, а саме: з ним, як суміжним користувачем, не було погоджено межі спірної земельної ділянки, а також її не було відведено в натурі. Внаслідок чого порушено його право власності на земельну ділянку. У зв’язку з цим Позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

РОЗГЛЯД СПРАВИ

Рішенням господарського суду від 22.10.2015 р. в позові відмовлено повністю, оскільки на думку суду, Позивачем не подано доказів в підтвердження факту накладення земельної ділянки, як в розмірі 0,1453 га, так і будь-якому іншому розмірі, а також не вказано фактичного місцезнаходження такого накладення.

Постановою апеляційного господарського суду від 21.01.2016 р. рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано незаконним рішення Відповідача-1 та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Постановою Вищого господарського суду від 06.04.2016 р. касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

МОТИВИ СУДУ

Суд дійшов висновку, що Позивач набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку, передбаченому чинним законодавством, і воно підлягає захисту. Аргументами суду є те, що органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності юридичним особам, які мають право їх придбати.

Юридичні особи мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації. (ст. 127, 131, 125, 126 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). А відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Суд дійшов висновку, що порушення права Позивача відбулось внаслідок помилки, допущеної органом державної влади. Так, судом зазначено, що Державний земельний кадастр (далі – ДЗК)– єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, зокрема, про розподіл земель між власниками і користувачами (ст. 1 Закону України від 07.07.2011 р. № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», далі – Закон № 3613).

В п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього закону визначено, що у разі якщо земельні ділянки зареєстровані у Державному реєстрі земель (далі – ДРЗ) до набрання чинності цим законом, то відомості про такі земельні ділянки підлягають перенесенню до ДЗК в автоматизованому порядку.

Це здійснюється без подання заяв їх власниками/користувачами та без стягнення плати.

У разі, якщо після перенесення інформації з ДРЗ до ДЗК виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок, вони за згодою власника/користувача земельної ділянки можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (далі – техдокументація) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з власниками/користувачами суміжних земельних ділянок.

При цьому відсутність такої згоди не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до ДЗК, а про виявлені помилки Держземагенство письмово безоплатно повідомляє власників/користувачів земельних ділянок.

Отже відомості про спірну земельну ділянку повинні бути перенесені в ДЗК в автоматизованому порядку. Проте судом встановлено, що такі відомості відсутні в автоматизованій системі ДЗК. Разом з тим, у суду є відомості, що регіональним відділенням ДЗК було прийнято обмінний файл (на підставі якого вносяться відомості до автоматизованої системи), про що свідчить штамп на титульній сторінці технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку. Тобто відповідно до інформації на паперових носіях спірна земельна ділянка зареєстрована у ДЗК.

Судом враховано, що ДЗК ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях (ч. 2 ст. 5 Закону № 3613).

Також судом встановлено, що 15.05.2014 р. відділ Держгеокадастру звернувся до ДСАДУ з листом, в якому повідомив про виявлення в документації із землеустрою помилки у координатах, які свідчать про неправильне місце розташування земельної ділянки ДСАДУ, та зазначив, що для виправлення цієї помилки ДСАДУ необхідно виготовити техдокументацію. Відповіді не отримано.

Положеннями ст. 78 ЗКУ визначено, що право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Судом надано оцінку правовідносинам сторін, зокрема, і з позиції непорушності права власності особи, з урахуванням, в тому числі, і судової практики Європейського суду з прав людини, як інструмента функціонування Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі – Конвенція), що є частиною національного законодавства України.

_____________________________________________________________________________

Нотатка

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі No 29979/04 від 20.10.2011 р.
«Рисовський проти України»

________________________________________________________________________________

З огляду на викладене, суд вважає, що є неприпустимим позбавлення Позивача його права розпоряджатися своєю власністю лише з тієї підстави, що державним органом, що здійснює ведення ДЗК було допущено помилку, а саме: не внесені дані щодо земельної ділянки Позивача до автоматизованої системи ДЗК.

Позивач не може відповідати за помилки органу місцевого самоврядування при прийнятті ними рішень, а відтак, його не може бути позбавлено конституційного права, оскільки він добросовісно, відкрито та на законних підставах набув права власності на земельні ділянки. Тож оскаржуване рішення Відповідача-1 та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою підлягають скасуванню.

Ірина Дмитерко,
редактор

Стаття надрукована у журналі «АгроPRO» 2017, № 6

Введіть еmail і ми надсилатимемо Вам ексклюзив від «АгроPRO»

Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер: